Прощання з друзями, які стали для нас родиною❤️
Повернувшись із моря до Болоньї, нас уже чекав Ростислав. Він передав найщиріші вітання й побажання від Riccardo Righi, Tamara Calzolari, та всіх наших друзів із муніципалітету Карпі. Цього разу ми вже не заїжджали до Карпі, але було надзвичайно приємно знати, що навіть на відстані вони думали про нас і проводжали нас додому теплими словами.
Першою зупинкою став супермаркет. Діти із захопленням розбіглися між полицями, адже кожному хотілося привезти своїм рідним маленький подарунок з Італії. У чиїхось кошиках з’являлися знамениті італійські солодощі, у когось сир, паста чи інші гастрономічні смаколики. Було так приємно спостерігати, як вони щиро стараються обрати щось особливе саме для своїх батьків.
Після цього Ростислав запросив усіх до KFC, щоб перед довгою дорогою додому діти ще раз добре поїли. Начебто зовсім звичайна вечеря, але й у таких, на перший погляд, простих речах проявляється справжня турбота про людей. Саме з таких дрібниць і складається велика людяність.
Найважчим моментом цього вечора стало прощання.
Дивлячись на дітей, я подумала, що якби вони могли, то, мабуть, підняли б Ростислава на руки, як уболівальники підіймають свого кумира після великої перемоги. У їхніх очах було стільки любові, вдячності й захоплення, що це неможливо передати словами. За ці дні він став для них набагато більше, ніж волонтер чи організатор. Він став людиною, якій вони безмежно довіряють і яку по-справжньому полюбили.
Разом із Marina Naumchenkoми ще раз обійняли моїх дорогих італійських друзів. Ростислава Кофлика, Ilmira Bagautdinova, Nikola Sirenko, Nik Jack та всіх, хто був поруч із нами протягом цих незабутніх днів. Я вкотре ловила себе на думці, що таких людей зустрічаєш надзвичайно рідко. Вони не просто допомагають українським дітям. Вони відкривають перед ними свої домівки, свої серця, свій час, свої родини й роблять це настільки щиро, що діти відчувають себе не гостями, а частиною великої сім’ї.
Я люблю кожного з них окремо і всіх разом безмежно. Люблю від землі до сонця. 
Саме завдяки таким людям між Україною та Італією народжується справжня дружба, яка не вимірюється офіційними зустрічами чи підписаними документами. Вона живе в людських серцях, у дитячих обіймах, у щирих сльозах під час прощання і в обіцянках обов’язково зустрітися знову.
Попереду була довга дорога додому. Ми забирали із собою валізи, пакунки з італійськими смаколиками й сотні фотографій, але найцінніше, що ми везли додому, неможливо було покласти до жодної валізи. Це любов, доброта, щирість і люди, які назавжди стали частиною нашого життя.
